В С Т У П

ДЕВІАНТНА  ПОВЕДІНКА. 

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ  ПРОБЛЕМИ

На кожному етапі розвитку людсь­кого суспільства існували індивіди, які чинили опір існуючій системі, запере­чували окремі суспільні норми. Як  свідчить  історія, дане явище мало як позитивні, так і негатив­ні наслідки. З одного боку,  вони стимулюва­ли розвиток суспільства, забезпечува­ли динаміку суспільних відносин, спри­яли його вдосконаленню, а з іншого — призводили до соціального напружен­ня, катаклізмів, наносили шкоду як ото­ченню, так і самим опонентам, що ма­ли девіантну (таку, що має відхилення від прийнятих у суспільстві соціально-психологічних та моральних норм) по­ведінку. Сьогодні досить  гостро  постала  проблема девіантної поведінки вихо­ванців загальноосвітніх закладів. Соці­альне, економічне та політичне напру­ження  суспільства, обумовлене становленням незалежної держави, призвело до психологічної  неврівноваженості  всього  суспільства,   зниження  соціальної  ролі  та  референтної  значимості  таких соціальних  інституцій,  як  сім'я  та  школа  в  розвитку  і  формуванні  особистості дитини,  поси­лило негативні тенденції у формуванні підростаючого покоління.       

Крім  того,    реформування  школи  не  вирішило  вже  існуючі  шкільні  проблеми,  а  загострило  їх.  Це  і недостатня психологічна компетентність  педагогів, непідготовленість  вчителів  до  роботи  з  дітьми,  що  проявляють  девіації  в  поведінці,  спрямованість  педагога  на  повідомлення  нових  знань  і  контроль  за  їх  відтворенням,  відсутність  навичок  командної  роботи  як  у  педагогів,  так  і  в  учнів.  От  і  виходить, що,  незважаючи  на  декларування  принципів   особистісно-орієнтованого  навчання,  гуманізації  й  демократизації,  індивідуальні  психологічні  особливості  кожного  учня  й  створення  атмосфери  командної  роботи  залишаються  поза  увагою школи.  При  цьому  поза  контекстом  освіти  залишаються  й особистісні  проблеми самих  учнів:  самооцінка,  соціометричний  статус,  рівень  домагань,  участь  у  громадському  житті.  Зниження інтересу до навчання,  відсутність  позитивної  мотивації,  високий рівень дезадаптації, агресивність та  конфлікт­ність — безпосередні наслідки нега­тивних тенденцій суспільства та чинни­ки зниження ефективності  процесу  соціалізації, девіантної поведінки його суб'єкті.       

Сьогодні  проблемою відхилень (девіацій) у поведінці займаються фахівці різних галузей наук:  медики, юристи, соціологи, психологи, педагоги.

Треба  зазначити, що суспільство завжди приділяло особливу увагу проблемі людської поведінки, котра не відпові­дає загальноприйнятим чи офіційно ус­таленим нормам, філософія, наука, ре­лігія, література, мистецтво з різних то­чок зору розглядають і оцінюють це явище.

            Проблема небажання дітей здобувати знання, вміння і навич­ки; непокора впливові дорослих – вчин­ки, які викликали осуд старших поко­лінь і пануючої моралі, існувала з  найдавніших часів, можливо, ще до того, як людство відокремило нав­чання і виховання від інших видів діяль­ності. З цих часів люд­ство почало замислюватися над запи­таннями: «В чому причина вищезазна­чених явищ?», «Яким чином можна їм запобігти?», «Як виховати дітей відпо­відно до рівня культури суспільства та усталених норм моралі?».         

Існує думка,  що  для означення від­хилень доцільніше використовувати термін «девіація» (лат. сіеуіаііо – відхи­лення), тобто прояви, вид поведінки — девіантна поведінка, а учні, що її прояв­ляють, — учні з девіантною поведінкою.

Поняття «девіантна поведінка» зап­роваджене соціологами. Біля витоків соціології девіантної поведінки стояв французький учений Еміль Дюркгейм (1858-1917) – творець французької соціологічної школи.

Але становленню як самостійному науковому напряму теорія девіантної поведінки зобов'язана насамперед Р.Мертону, А.Коену, Д.Уолшу,  Г.А.Аванесову.

Загалом,   всі від­хилення  можуть  бути  як  позитивні (конструктивні) так  і негативні (деструктивні). Позитивні служать за­собом прогресивного розвитку сис­теми (суспільства), підвищують рівень  організованості та забезпечують по­долання застарілих (консервативних) стандартів поведінки. Наприклад, соці­альна творчість (наукова, технічна, ху­дожня, суспільно-політична). Негативні — це відхилення, котрі дезорганізовують систему, часом руйнують її осно­ви. Це — соціальна патологія (злочин­ність, алкоголізм, наркоманія, прости­туція, суїцид тощо).

Межі між позитивною і негативною поведінками змінні в часі й просторі соціумів. Крім того, одночасно існу­ють різні «нормативні субкультури»   (від наукових, спортивних, мистецьких, просвітницьких співтовариств до угру­повань наркоманів і злочинців).

Саме тому ми зосередимо увагу при визначенні сутності девіантної по­ведінки на критеріях, за допомогою яких можна визначити поведінкові від­хилення; на класифікації поведінки в ці­лому та на основних видах даного не­гативного явища.

Визначення поняття передбачає розкриття змісту певного явища, тобто виділення основних його ознак. На­самперед девіантна поведінка — це певна форма поведінки особистості, котрій властиві основні риси людської поведінки.

Якщо ж розглядати поведінкові від­хилення (девіації), то варто зазначити, що в більшості наук прийнятий поділ явищ на «нормальні» та «аномальні». Щодо поведінки, то її поділ за даною  ознакою має суттєві ускладнення. Це пов'язано насамперед з досить супе­речливим поняттям «норма».

Щодо  класифікації  відхилень  у  поведінковій  сфері,  то  слід  звернути  увагу  на  наступні. Насамперед, поведінку можна кла­сифікувати як: непатологічну та патологічну.

Патологічна поведінка має відхи­лення від норми і зумовлена психічни­ми та тяжкими соматичними хвороба­ми. Даний вид поведінки ми не розгля­даємо, оскільки, по-перше, інформація про нього не матиме практичного зас­тосування в діяльності педагога, та, по-друге, дане питання стосується меди­цини та окремих розділів психології.

Непатологічна поведінка – це пове­дінка, що спостерігається у психічно (нервові розлади не є хворобою), фі­зично чи практично здорових людей. Згідно з визначенням Всесвітньої орга­нізації охорони здоров'я (ВООЗ), «здо­ров'я – це стан повного фізичного, пси­хічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів». Тож зрозуміло, що здорових людей є небагато. До катего­рії людей з непатологічною поведін­кою належать ті, чий стан здоров'я кардинально не впливає на соціальні уста­новки, комунікативні та інтелектуальні здібності, рівень адаптації, емоційну стабільність.

Зазначимо, що обидва види пове­дінки є взаємопов'язаними.

У свою чергу, непатологічну пове­дінку можна згрупувати в три основні групи: нормативну, нестандартну та девіантну, які також взаємопов'язані.

 Нор­мативна поведінка  – це поведінка, що відповідає вимогам певного суспільства в даний час і сприймається як така, що не порушує соціально-психологічних і моральних норм та заохочується.

Не­стандартна поведінка – це поведінка, що може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за межі стереотипів поведінки. Хоча така поведінка і виходить за межі встановле­них норм у певних історичних умовах, проте відіграє позитивну роль у проце­сі розвитку суспільства. Прикладом не­стандартної поведінки може бути діяль­ність новаторів, революціонерів, опо­зиціонерів, першовідкривачів у певній сфері знань. Поведінка цих людей не може бути класифікована як така, що має відхилення.

У свою чергу, нестан­дартну поведінку пропонуємо поділяти на маргінальну, креативну та радикаль­ну. Маргінальна поведінка характери­зується в основному протиставлянням особистості, котра її проявляє, біль­шості. Дане явище зазвичай приводить до розширення межі (кордонів) соці­альних норм. Особи, що характеризу­ються креативною поведінкою, відріз­няються нестандартністю, виступають першовідкривачами. Для осіб з ради­кальною поведінкою характерна спря­мованість на докорінні перетворення в суспільстві, що стимулює прогресивні зміни в ньому.

Останній вид непатологічної пове­дінки – девіантна. Ми виокремлюємо в ній такі групи:

а) Асоціальна поведінка – це пове­дінка, що має відхилення від морально-етичних норм, безпосередньо загро­жує благополуччю міжособистісних стосунків. Проявами асоціальної по­ведінки можуть бути: агресивна пове­дінка; статеві девіації; шкільні прогули, бродяжництво.

б) Аутодеструктивна поведінка (спрямована на саморуйнування) – це поведінка, що має незначні відхилення від медичних  та психічних норм, загро­жує цілісності та розвитку самої осо­бистості. Найбільш характерними про­явами аутодеструктивної поведінки є: суїцидна поведінка; наркоманія; алко­голізм; фанатизм; аутичність, комп’ютерна залежність.

в) Делінквентна (антисоціальна) – це поведінка, що призводить до пору­шення правових норм, загрожує соці­альному порядку та благополуччю оточуючих людей.

Прикладом делінквентної поведін­ки є: хуліганство; крадіжки; пограбу­вання; вандалізм; торгівля наркотични­ми речовинами; сутенерство.

До інших чинників впливу на вихо­ванців з девіантною поведінкою нале­жать психолого-педагогічні недоліки едукаційного процесу, а саме: незнан­ня педагогами індивідуально-психоло­гічних особливостей вихованців, неврахування цих особливостей в орга­нізації навчально-виховної роботи; не­достатнє знання причин виникнення девіантної поведінки, а тому й недо­цільний вибір методів і засобів вихов­ного впливу; відсутність системного підходу в роботі освітнього закладу з вихованцями, що мають поведінкові відхилення, та їхніми батьками; формалізм,  заорганізованість у роботі освіт­ніх закладів, бездіяльність органів са­моврядування; недоліки в організації діяльності колективу вихованців; вади в організації навчально-виховної ро­боти школи в навчальний та позанавчальний час; відсутність спеціальної підготовки педагогів до профілактич­ної та корекційної роботи та ін.

І.       ПСИХОЛОГІЧНИЙ  СУПРОВІД  ДІТЕЙ,  СХИЛЬНИХ  ДО  ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ

 "Загальний  портрет"  підлітків, 

схильних  до  девіацій

Коли  мова  йде  про  девіацію, слід  розуміти  з  якими  категоріями  дітей   доведеться  здійснювати  роботу:

• агресивними, здатними  здійснювати  руйнівні  дії  (мотиви  агресивної  поведінки –  продукт  сімейної  соціалізації  або  генетично  зумовлені  риси);

• егресивними,  які  часто  уникають  відповідальності (причини  егресивної  поведінки –  невіра  суб'єкта  у    власні  можливості,  низька  самооцінка,  невпевненість  у  собі);
• аддиктивними,  тобто  тими,  які  мають  будь-яку  залежність  (мотивація  аддиктивної  поведінки  – відсутність  уваги,  емоційного  контакту  з  боку  оточуючих,  соціальна  незрілість);
• схильними  до  нечесної  поведінки (схильність  брати  чужі  речі  викликана  в  більшості  випадків  незадоволенням  потреби  у власності);
• суїцидальними,  схильними  до  самогубства (суїцидальна  поведінка  провокується  різними  причинами.  Це  і  страх  перед  невизначеною  ситуацією, стан  відчаю,   прагнення  продемонструвати  свій  біль,  привернути  увагу до  своєї  особистості).

РИСИ  ПІДЛІТКА, СХИЛЬНОГО  ДО  ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ

1. Відставання  в  інтелектуальній  сфері.

Виражається  в  суб’єктивізмі  сприйняття і  оцінки  навколишньої  дійсності,  його  нерозвиненості  або  особливої  вибірковості.  Мова  у  таких  дітей  нерозвинена,  словниковий  запас  примітивний,  в  мові  переважає  вуличний  жаргон,  вульгарні  слова  та  вирази  і,  як  результат  цього, – недбалість  у  письмовому  мовленні,  складнощі  у  мисленні,  його  однобокість.

2. Недоліки  у  характері.

У  девіантів  формуються  такі  риси  характеру,  як  грубість,  запальність,  упертість,  негативізм  тощо.

3. Завищена  конфліктність.

У  підлітків,  схильних  до  порушень  дисципліни,  сформовані  неприємні  риси  характеру  є  джерелом  конфліктів  з  однокласниками,  батьками,  педагогами,  представниками  старшого  покоління,  що  утруднює  контакт  з  оточуючими  та  процес  виховання.

4. Активізація  механізму  психологічного  захисту.

Відчуваючи  постійну  необхідність  відповідати  за  свої  вчинки  перед  вчителями,  батьками,  представниками  правоохоронних  органів  такі  учні  намагаються  від  них  захиститися.  Виникає  прагнення  виправдовуватися  перед  собою  та  іншими,  обґрунтовуючи  свою  поведінку  як  законну  або   вимушену  тиском  обставин,  зняти  з  себе  провину.  Це  призводить  до  формування  нечесності.

5. Підвищений  інтерес  до  заборонених  розваг.

Невміння організувати  і  проводити своє  дозвілля,  відсутність  інтересу  до  соціально  корисних  видів  діяльності  істотно  деформують  інтереси  підлітків  у  сфері  дозвілля.   Проявляється  це  у  схильності  до  марного  витрачання  часу,  до  захоплення  азартними  іграми,  дрібною  спекуляцією  і,  нарешті,  до  асоціального  проведення  часу.

6. Пригноблення  гуманного  начала

Більшість  учнів,  схильних  до  девіацій,  під  час    сильного  збудження  вкрай  невитримані,  їм  притаманне  небажання  стримувати  свої  емоції.

7. Вибір  негативних  засобів  самоствердження  і  прояву  дорослості.

Учні  зазначеної  категорії  з  метою  самоствердження  та  демонстрації  своєї  дорослості  часто  обирають  куріння,  вживання  алкоголю,  інші  форми  "дорослої",  на  їх  думку,  поведінки. У деяких  разом  з  психічною  виникає фізіологічна  залежність  від  алкоголю,  що  свідчить  про  розвиток  алкоголізму  як  хвороби.   

 Корекційна  робота

         Одним із завдань практичного психолога, соціального педагога, класного керівника у школі є психологічна корекція відхилень у поведінці учнів та психологічна допомога “важким” дітям. Спершу потрібно зрозуміти, чому в цього учня у конкретній ситуації виникла певна особливість поведінки чи характеру. Тільки знаючи механізм формування порушення, можна будувати корекційні програми.

         Розпочинаючи роботу, завжди треба пам’ятати, що головне в стосунках з такими дітьми – це взаємоповага і довіра.

         Те, що говорить дитина повинно залишатися таємницею. Його особисті проблеми  можна обговорювати з батьками і вчителями тільки на прохання чи за згодою підлітка. Утрата довіри, розголошення таємниці, навіть мимовільне, є великою психологічною травмою та може призвести до не передбачуваних наслідків.

         Виявляючи психологічні особливості підлітка, слід звернути увагу на наявність акцентуацій характеру, систему само оцінювання й оцінювання інших, мотиваційну структуру особистості.

            Підліток звичайно активно прагне змін, покращення свого характеру, розв’язання проблем.

            Обов’язковим кроком у психокорекції підлітка є вияв особливостей його мотивації, пошук будь-яких видів діяльності, пов'язаних із позитивними емоціями (радістю, цікавістю, захопленістю). Важливо, щоб у цю діяльність не включалися елементи “проблемної”, небажаної поведінки. З опорою на таку позитивну мотивацію можлива робота з досягнення бажаної зміни.

            У роботі з підлітковими групами ефективно використовувати методи групової психологічної корекції, рольові ігри. Це дає підлітку можливість розглянути свою поведінку ніби з боку іншої людини, тобто об’єктивно. Крім того, рольові ігри дають змогу відпрацювати навички регулювання в складних ситуаціях.

            При комплектуванні підліткових груп бажано, щоб кількість учасників не перевищувала 5-7 осіб, це можуть бути хлопці та дівчата разом (але враховуються побажання дітей, інколи вони прагнуть до групи однієї статі). Не рекомендовано включати в групу більше двох учасників, яким притаманні такі особливості:

А) підлітків, що в них є труднощі в міжособистісному спілкуванні;

Б) підлітків з інтелектуальним зниженням;

В) підлітків з руховою розгальмованістю.

            Бажано поєднання в групі учасників з різними типами акцентуацій. Значно полегшується праця педагога, коли в групу включені один-два підлітка з істероїдною акцентуацією.

            Під час занять один чи кілька учасників можуть відмовитися від виконання будь-якого завдання. Це цілком нормальна ситуація. Підлітка слід заспокоїти, попросити його поспостерігати й проаналізувати виконання цього завдання.

            Групова психокорекційна робота з девіантними підлітками основана на тих самих принципах, що й з будь-якими дітьми. Водночас тут додаються нові компоненти відповідно до віку. Так, наприклад, уже на етапі знайомства підліткам пропонують не тільки називати своє ім’я  та розповідати про свої уподобання, а й охарактеризувати себе, сконцентрувавши всі свої особливості у визначенні трьох головних якостей.

Програма психокорекційної роботи з дітьми, поведінка яких відхиляється від суспільних норм, повинна будуватися у відповідності до проведеної попередньої діагностики і визначенні відповідного типу важко вихованості.

Програма психологічної корекції поведінки дитини першого типу важко вихованості (педагогічно запущені) включає в собі наступні основні напрямки:

1. встановлення довірливих стосунків з дитиною, створення для неї ситуації психологічного комфорту;
2. формування у дитини позитивної самооцінки;
3. формування мотивації досягнення;
4. створення умов для підвищення рівня успішності у ведучій діяльності;
5. відпрацювання правильних навичок поведінки і спілкування;
6. підвищення рівня саморегуляції через тренування звички до самоаналізу;
7. розвиток моральних уявлень, пізнавальних інтересів, розширення кругозору;
8. формування у дитини позитивної життєвої перспективи, визначення разом з нею шляхів самореалізації, сфери самоповаги.

            Вирішення таких завдань буде найбільш ефективним у випадку включення дитини в групу соціально-психологічного тренінгу. Також потрібно проводити систематичне (1-2 рази на тиждень) довге спілкування з психологом по типу патронажу. Дуже важливо звернути увагу на створення умов для підвищення рівня досягнень. Тут вже зусилля класного керівника повинні бути направлені на осіб із найближчого оточення підлітка: батьків, вчителів. Але слід пам’ятати, що батьки, як правило, не в змозі оказувати правильну допомагаючи вплив. Звісно, вчитель повинен докласти усіх зусиль для того, щоб відносини батьків і дітей нормалізувалися. Однак при неможливості  виконання цієї задачі необхідно забезпечити психологічну ізоляцію дитини від негативного впливу сімї, створити навколо неї свого роду захисний бар’єр і допомогти знайти продуктивний вихід з психотравмуючої ситуації, в якій вона живе.

            Програма психологічної корекції поведінки дитини другого типу важко вихованості (діти з порушеннями в емоційно-вольовій сфері) будується у відповідності з функціонуванням (підвищеним або недостатнім) рівнем ураження емоційної сфери особистості.

            Психологічна корекція поведінки дитини третього типу важко вихованості (ситуативна, ложна ваковихованість) включає два основних напрямки:

1. визначення афектної зони;
2. вирішення конфліктної ситуації.

            Складність корекційної роботи в даному випадку складається в тому, що дії класного керівника, психолога частіше за все направлені не на дитину, а на її оточення, до того ж на тих осіб із найближчого оточення, від яких виходять скарги на поведінку  дитини. Тому необхідно застосувати тут всю свою майстерність, щоб батьки (чи вчителі) змогли побачити проблему з іншої сторони і переконатися в помилковості своєї (а не дитини) поведінці.

            Причин ситуативної важковихованості може бути стільки завгодно, але суть одна – дорослі не розуміють чи ігнорують життєвоважливі потреби дитини (наприклад, прагнення підлітка до самостійності, його потреба усвідомити себе особистістю, яку поважають, а не підкоряючим ся об’єктом виховання) і прагнення батьків нав’язати йому ті форми поведінки, які влаштовують їх.

            Ситуативна важковихованість виникає також і як наслідок зміни в сімейній структурі: народження братика чи сестри, сварки батьків, тим більш розлучення – все це є психотравмуючим впливом, а значить, вірогідність відхилень в поведінці досить велика.

            Особливий випадок виникнення третього типу важко вихованості є неповні сім'ї, а також вторинні сім'ї, де один з батьків – нерідний. Емоційне благополуччя дитини в таких сім'ях досить крихке, соціальна ситуація його розвитку завжди насичена психотравмуючими ситуаціями, стихійним виходом із яких виступає відхилення поведінки з відповідними йому проявами і наступною дезадаптацією.

            Взагалі сімейна психотерапія є ефективним методом корекції, коли порушення сімейних стосунків викликали порушення поведінки та розвитку дитини.

            У роботі з сім’єю можна виділити такі етапи:

1. Зустріч з членами сім’ї, в ході якої вирішуються такі питання:

• ознайомлення з проблемами клієнта
• бесіда з актуалізації емоційних переживань члена сім’ї
• створення у члена сім’ї уявлення про те, що сімейна психотерапія дає шанс знайти шлях до вирішення його проблем
• обговорення мотивів, які перешкоджають участі в сімейній психотерапії
• вирішення проблеми участі інших членів сім’ї в психокорекції.

2. Проведення сімейної психокорекції методами:

• дискусії, в ході якої вирішуються завдання корекції неправильного уявлення про різні аспекти сімейних стосунків, навчання членів сім’ї методам дискусії, навчання сім’ї об’єктивності
• програвання ролей, рольових ситуацій, створення “живих скульптур”  та інші.

    

ІІ.     АЛГОРИТМ  РОБОТИ З  ДІТЬМИ  "ГРУПИ  РИЗИКУ"

            Однією з найбільш яскравих і складних трудових функцій педагога є робота з учнями, що потребують особливої педагогічної уваги. Ми пропонуємо алгоритм роботи соціального педагога з такими дітьми.

1. Проведення соціального анкетування з метою визначення таких дітей. Для зручності виділяють 4 основні групи критеріїв: медичні, соціальні, навчально-педагогічні, поведінкові.
2. Збір відомостей про взаємовідносини таких дітей у школі, класі, родині; обстеження домашніх умов, спостереження на уроках.
3. Складання соціально-педагогічної карти та соціально-педагогічної характеристики дитини.
4. На підставі отриманої інформації будується соціально-перетворювальна робота.

Методи й напрямки корекційної роботи

1. Встановлення довірливих стосунків з підлітком (проведення бесід: емпатійне + активне слухання), супровід процесу навчання й виховання дитини.
2. Подолання можливих бар’єрів у спілкуванні з підлітком.
3. Виявлення позитивних рис особистості підлітка.
4. Допомога формування адекватної самооцінки (бесіди, спрямовані на можливість підлітка визначити свій статус у колективі, свої реальні й бажані досягнення).
5. Допомога у створенні умов для виявлення здібностей дитини (створювати ситуації, у яких підліток міг почувати себе успішним).
6. Бесіди, тренінги, семінари, цивільні доручення, які допоможуть налагодити необхідні контакти в колективі та спрямовані на вихід дитини з конфліктних ситуацій.
7. Проведення тренінгів, диспутів, спрямованих на пошук розв’язання питань, пов’язаних з відносинами в родині.
8. Залучення фахівців до проведення активної роботи із профілактики правопорушень, а також самих підлітків як виконавців або координаторів профілактичних проектів.

           

ІІІ.  РОБОТА ВЧИТЕЛІВ

    

            Кожному вчителю знайомі словосполучення “важкий підліток”, “група ризику”. Із чим вони асоціюються? Дуже багато витрачених сил, часу, нервів, а також очікування неприємностей, безсилля і разом з тим – радість перемог, нехай і маленьких, але все ж таки перемог.

            Зміни, що відбуваються сьогодні в нашому суспільстві, зумовили загострення проблеми допомоги дітям з так званою “важкою” поведінкою.

            Що реально може зробити класний керівник?

1. Надати своєчасну психолого-педагогічну підтримку дитині, яка опинилася в складній життєвій ситуації.
2. Сприяти формуванню в дітей і підлітків “здорових” моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу.
3. Сприяти підвищенню психолого-педагогічної компетентності дорослих (батьків, педагогів).
4. Залучати до виховного процесу школи представників громадськості.
5. Протистояти залученню підлітків до злочинної діяльності.

Рекомендації педагогам під час виправлення поведінки девіантних підлітків

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.
2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.
3. Намагайтеся переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.
4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх вчинків.
5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.
6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.
7. Сприяйте організації педагогами й батьками спільних масових заходів, що з’єднають підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.
8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, часткове усвідомлення почуття їхньої соціальної неповноцінності.
9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.
10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

Характеристика різних типів труднощів  дітей “групи ризику”

	Характеристика труднощів	Рекомендації учителям
Труднощі у навчанні	1.Повільний темп розумових операцій. (Діти повільно включаються в роботу, не встигають виконувати класні завдання, не відразу розуміють пояснення вчителя, повільно пишуть і читають. Причиною, як правило, є своєрідність типу нервової діяльності (інертність нервових процесів)	Таких дітей не можна квапити, підганяти на уроці, примушувати працювати “за часом”, оскільки поспіх і умови обмеження часу тільки загальмують роботу і викличуть негативні емоції. Краще повторити дитині те, що вона не встигла почути: намагатися говорити повільніше; повідомляти, на початку уроку план роботи і пропонувати завдання, розраховані на більш низький темп виконання, виділяючи час на підготовку до відповіді; не ставити в ситуацію необхідності швидкого переключення з одного виду діяльності на інший.
	2.Погано встигають з усіх предметів через труднощі запам’ятовуванні, узагальненні навчального матеріалу, оперуванні поняттями, недостатнім словниковим запасом, несформованістю навчальних навичок. Причиною може бути педагогічна занедбаність; недоліки виховання, а не низький інтелектуальний потенціал.	Необхідні додаткові заняття з розвитку мовлення, пам'яті, уваги, мислення, загально-навчальних навичок. Бажані індивідуальні завдання зниженого рівня труднощів. Варто схвалювати прагнення дитини досягти успіху, відзначити навіть невелике просування. Дуже важливо переконати батьків займатися розвитком дитини, рекомендувати вправи і ігри. У ряді випадків цілеспрямована розвивальна робота дає можливість подолати педагогічну занедбаність і досягти гарних результатів.
	3. Невисокий інтелектуальний потенціал (навчання дається важко, не засвоюють програмний матеріал, не завжди розуміють і погано запам’ятовують пояснення вчителя). Причина може полягати в астенії, затримці психічного розвитку, органічних порушеннях центральної нервової системи.	Вимоги до таких дітей потрібно знизити, оскільки вони страждають слабкою пам'яттю, низьким рівнем логічного мислення. Для запобігання втрати мотивації до навчання і відхилень у поведінці варто пропонувати посильні індивідуальні завдання, відзначати, навіть, маленькі успіхи. В окремих випадках педагогові необхідно направити батьків на медико-психолого-педагогічну комісію, на консультацію до психолога, дитячого психоневропатолога або психіатра.
	4.Труднощі тільки в письмі і читанні. (Поганий почерк, постійні пропуски літер і недописування закінчень слів, заміна одних складів на інші, співзвучні їм.). Причина – недорозвинення мовлення	Насамперед необхідна допомога логопеда. Труднощі не пов'язані з лінощами або непосидючістю дитини, тому постійні зауваження до старанності ні до чого не приведуть. Щоб уникнути формування стійкої відрази до навчання, не слід загострювати увагу на неуспіхах. Краще похвалити такого учня за те, що йому вдалося виконати.
	5.Труднощі в навчанні і поведінці пов’язані з емоційними порушеннями. (підвищена тривожність, замкненість, боязкість, не рішучість, сором’язливість, боязливість як риса характеру, особливості нервової системи.)	Необхідне доброзичливе ставлення, підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (при відповідях біля дошки, контрольних роботах, диктантах тощо). Таких дітей краще не викликати відповідати перед усім класом, особливо на початку навчального року.
Проблеми у поведінці	6.Гіперактивність, підвищена схильність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсивність. Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи.	Такі діти не в змозі протягом тривалого часу бути зосередженими, уважними, посидючими. Головне в роботі з ними – терпіння і наполегливість. Треба розвивати вміння доводити діло до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання і здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення підлітків “бути вільною людиною”. Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання).
	7.Труднощі в контактах (погані відносини з однолітками або відсутність друзів в класі)	Задача учителя в роботі з “відторгнутими” дітьми – допомогти їм відчувати себе потрібними і бажаними в класі. Необхідно звернути увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить. На позакласних заходах давати можливість виявити себе з кращої сторони.
	8.Агресивність, запальність, дратівливість.	У спілкуванні з цими дітьми потрібно виявити максимальну стриманість і терпіння, тому що вони самі страждають від власної упертості, гнівливості і дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що дорослий – їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси і нахили агресивної дитини, зможе переключити його активність у конструктивне русло, тактовно і послідовно навчаючи дитину самоконтролю і стриманості.
	9.Боязкість, нерішучість, замкнутість, “нелюдимість”	Учителеві варто втягувати таких дітей у позакласну роботу, групові заходи, щоб вони більше спілкувалися, переборювали свою замкненість. Давати які-небудь громадські доручення . Частіше звертати увагу однокласників на достоїнства такого учня, підвищуючи його самооцінку і створювати ситуацію успіху.

            Ефективною робота буде тоді, коли налагоджена взаємодія психолога, соціального педагога та педагога. Соціальний педагог та психолог працюють за запитом педагога.

Наводимо приклад плану дій психолога та педагога:

1. Аналіз змісту проблеми (тип проблеми, аналіз само діагностики ситуації педагогом, аналіз підтексту скарги).
2. Аналіз психологічної ситуації (вивчення обставин, що вплинули на розвиток психологічної проблеми, виявлення оточення, що вимагає психологічної  допомоги, прогнозування ситуації й небажаних психічних наслідків).
3. Аналіз психологічних проблем (висування гіпотез про причини труднощів у дитини, механізмів їхнього виникнення й розвитку, необхідність збору додаткових даних, поглиблена психодіагностика, формування психологічного діагнозу, формулювання психологічного висновку й інтерпретація його педагогові, висновки про наявність проблем, які виходять за рамки компетентності психолога).
4. Формулювання мети консультування (разом з педагогом сформувати мету консультування, оцінити реальні можливості рішення проблеми, пере формулювати разом з пе5дагогом мету так, щоб вона була сприятливою для рішення проблеми, при необхідності, консультації в інших фахівців).
5. Вирішення проблеми:
   • спільне вироблення тактики корекційних дій;
   • психокорекцій ні заняття;
   • аналіз психологічної допомоги.

 

ІV.  РОБОТА  З  БАТЬКАМИ  УЧНІВ,  СХИЛЬНИХ  ДО  ДЕВІАНТНОЇ  ПОВЕДІНКИ

            Соціальні та економічні проблеми в суспільстві на сучасному етапі розвитку суттєво послабили вплив сім¢ї на виховання дітей. Родина може стати найбільшим щастям або нещастям у житті дитини, завдати їй глибоких психічних травм, загострити або сформувати найгірші риси характеру і негативне ставлення до суспільства.

            І тільки сім¢я може реабілітувати “загублену” дитячу душу, вселити віру у власні сили, дати шанс подолати життєві труднощі, навчити жити серед людей, свідомо і відповідально ставитися до свого життя.

            Завдання школи – звернути увагу на непомітні педагогічні та психологічні помилки батьків, які поступово впливають на спокій дитини і призводять до несподіваних вибухів, до руйнування стосунків між членами родини і втрати авторитету батьків. Тому важливо, щоб батьки шукали відповіді на хвилюючі їх питання в самій дитині.

            Робота педагога з батьками – актуальна, і необхідна, бо саме родина вводить дитину в світ соціальних відносин.

            Робота з батьками може мати такі напрями:

• Відвідування на дому сім¢ї з метою обстеження соціально-побутових умов проживання.
• Виявлення сімей, які знаходяться в соціально небезпечному становищі. Формування банку даних по таким сім¢ям.
• Психолого-педагогічне консультування для батьків “Адаптація дітей до класного колективу, взаємовідносини в колективі”.
• Проведення профілактичних бесід про відповідальність батьків за виховання дітей: “Права та обов’язки сім¢ї”, “Безконтрольність вільного часу – основна причина скоєння    правопорушень”, “Десять помилок у вихованні, які ви коли колись скоювали”, “Взаємовідносини в родині – віддзеркалення в дитині”, “Шляхи вирішення конфліктів”.
• Діагностика сімейного виховання (анкетування, тестування).
• Психологічні тренінги для батьків.
• Індивідуальні сімейні консультації.
• Організація психолого-педагогічної освіти батьків через батьківський всеобуч.
• Залучення батьків до проведення заходів, екскурсій, походів.

           

Висновки

1. Найголовніша мета  занять – виховання “батьківської сили”. Батьківська сила – це здатність батьків створювати такі взаємостосунки в сім¢ї, за яких  вони і їхня дитина житимуть у мирі та злагоді, прагнути до розв’язання проблем, а не до перемоги над дитиною.
2. Взаєморозуміння батьків та їхніх проблемних дітей досягається, налагодженням психологічного контакту з дитиною, усвідомленням батьками своїх проблем та проблем дитини, знанням ними профілактичних засобів, спрямованих на попередження аддиктивної поведінки

V.  ПРОФІЛАКТИКА  ПРОЯВІВ  ДЕВІАЦІЇ  СЕРЕД  ШКОЛЯРІВ

Методологічні  засади:

• основні  положення  Конвенції  ООН  про права  дитини,  чинного  законодавства;
• дослідження  філософської  ідеї про соціальну  природу  злочинності,  теорії  будівництва  нового,  гуманного.  демократичного,  правового  суспільства;
• базування  профілактики  девіантної  поведінки  учнів  на  гуманізації  навчально-виховного  процесу,  комплексному  гуманістично-діяльнісному  підході,  що  передбачають  передусім  захист  дитини  і  надання  їй  допомоги  у  зміцненні  фізичного  і  духовного  здоров'я,  навчанні,  спілкуванні,  самовизначенні,  саморозвитку,  самореалізації,  веденні  здорового  способу  життя;
• формування  вихованості  школяра,  що  виражається  у  такій  його  відповідальній  позиції,  яка  здатна  закріпити  творчу  активність,  високо моральність  та  самодисципліну.

Зміст  профілактики  девіантної  поведінки

 дітей  та молоді:

• правова  освіта,  розповсюдження  інформації  щодо  правових  можливостей подолання  проблеми (лекції,  відео лекторії,  інформація  у  ЗМІ  соціальна  реклама,  програма  "Рівний-рівному"  тощо);
• надання  консультативної  допомоги  щодо  розв’язання  проблем;
• надання  кризової  соціально-психологічної  допомоги;
• соціально-педагогічна  допомога  сім'ям  з  обмеженими  педагогічними  ресурсами,  сім'ям  з  проблемними  дітьми;
• соціальний  захист  та  реабілітація  дітей  з  девіантних  сімей (консультування,  кризове  втручання,  позбавлення  чи  обмеження  батьківських  прав  тощо);
• сприяння  зайнятості  населення,  особливо -  представників  соціально  вразливих  груп  та  груп  ризику;
• створення  умов  для  змістовного  проведення  дозвілля;
• соціально-психологічні  тренінги (дають  змогу  краще  пізнати  себе,  підвищити  самовпевненість,  розвинути  комунікативні  якості,  вміння  поводитись  у  важких  життєвих  ситуаціях,  формувати  навички  відповідальної  поведінки);
• навчання  на  рівних (підготовка  волонтерів  з  числа  підлітків  та  молоді, які  поширюватимуть  профілактичну  інформацію  серед  однолітків).  Цей  метод  дає  можливість  подолати  упередження  молодої  аудиторії  до  профілактичної  інформації.

    

            Успішне  проведення   виховної  і психологічної профілактичної  роботи  неможливе  без  знання  особливостей  особи  учня,  схильного  до  девіацій,  тобто  його  "загального  портрета".